"Брати" на Срібному острові

Пошук порозуміння, прощення, взаємної поваги та любові між близькими людьми в усі часи був одним з найактуальніших питань, що знаходили висвітлення в творах всіх видів мистецтва. У сучасному світі, сповненому численних соціальних потрясінь осмислення людьми межі добра і зла стало надзвичайно розмитим, адже кожна група, та навіть окрема людська істота має свої морально-етичні критерії.

Спроби викрити, класифікувати людські вади знаходять відображення у творах мистецтва, зокрема, в театрі. Відтворення родинних взаємин на тлі загальносуспільних процесів, пошук спільних інтересів, спокута давніх провин лягли в основу творчості одного з найзатребуваніших драматургів сучасності – Мартіна Макдонаха, п’єси якого нині ставлять на сценах театрів всього світу. В Києві 2016 року театром «Срібний острів» було здійснено постановку спектаклю за п’єсою «Сиротливий Захід», яка отримала назву «Брати». Символічним стало те, що прем’єрою цієї вистави ознаменувалося відродження театру, що кілька років був закритим через відсутність приміщення. Засновник та художній керівник «Срібного острова» заслужена артистка України Людмила Лимар, яка стала режисером вистави, прокоментувала своє обрання саме цієї п’єси як «Пошук світла, добра в кожній особистості, розкриття братньої любові, сильнішої за образи й провини». 

Дія п’єси відбувається в Ірландії, у провінційному містечку Лінен на острові Коннемара. Сюжет  розкриває непрості стосунки між двома братами, які нещодавно поховали батька – Коулманом та Валеном. Вален, з невідомих на початку дії причин, став єдиним спадкоємцем, чим безупинно дражнить Коулмана. Спроби священника Уолша їх примирити щоразу зазнають фіаско, проте він будь що прагне «врятувати їхні душі», і не лише душі, а й життя – адже вони цілком здатні вбити одне одного. Паралельно розвивається ще одна сюжетна лінія, що є своєрідним відображенням стосунків між братами – юна краля Гелін, донька місцевого самогонного «магната», закохується в священика, проте її поведінка радше відштовхує його, ніж приваблює. Ситуативний ряд розкриває всю огиду сприйняття місцевими мешканцями людських трагедій – тут давно не знають ані співчуття, ані спокути, ані прощення: переслідуючи власну вигоду, мешканці міста вчиняють злочини, про які всі знають, проте залишаються осторонь. Священика найбільше шокує той факт, що злочинці навіть не думають сповідатися в своїх гріхах, вважаючи їх необхідними «ступенями» для досягнення мети. Необхідно зазначити, що ця п’єса належить до Коннемарської трилогії, і в ній згадуються події інших двох п’єс з цієї серії – «Королева краси» та «Череп з Коннемара». Постать отця Уолша виступає своєрідним спільним сегментом, який об’єднує всі історії, у той же час, саме в п’єсі «Сиротливий захід» він виступає самостійним персонажем, існуючи безпосередньо на сцені, а не лише в діалогах інших героїв. Саме він бере на себе місію примирення братів, що, з огляду на його духовний сан є цілком зрозумілим кроком, але суперечить тому факту, що він знає про їхню співучасть в убивстві їх батька. Активна соціальна позиція, громадська й виховна робота постійно занурюють Уолша у вир місцевих конфліктів та їхніх кримінальних наслідків, що призводить до розчарування в своєму духовному покликанні; проте усвідомлення кровного зв’язку між Коулманом та Валеном спонукає його до боротьби за їхні душі.

Відверта чернушність й побутовість сюжету в театральній обробці Людмили Лимар трансформується в глибоко філософську, гостросоціальну драму, що викриває людські вади, вказуючи шлях до спокути. Інтерпретація образів персонажів фокусує увагу на їхніх спільних рисах та життєвих інтересах, через які уможливлюється пошук взаєморозуміння. Сценографічне оформлення, розроблене Софією Триколенко, базується на використанні обумовлених текстом предметів побуту, в загальну ілюстративність декораційного оформлення вносяться елементи метафори, символіки, які видозмінюють ігровий простір та виносять дію за територіально-часові межі, роблячи проблематику загальнолюдською. 

Осмислення заданої проблематики ірландського автора українськими постановниками привело до появи емоційно потужного, актуального на сьогоднішній день спектаклю, що не має чіткої географічної прив’язки. Він змушує глядачів замислитися про власні провини, усвідомити певну подібність до героїв вистави і знайти шлях до єднання з близькими.