вівторок, 16 квітня 2024 р.

Статтю опубліковано в журналі Молодий вчений, 2024 випуск 2 (126) 

 

 КОТИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ЖИВОПИСІ 

Софія ТРИКОЛЕНКО, Елліна ТРИКОЛЕНКО 

Анотація. У статті розглядається роль зображень котів у сучасному українському живописі. Розглядаються різні типи зображень – коти в якості стафажу, коти в портретному живописі на рівні з портретованими людьми, коти як головний об’єкт зображення. Проводяться історичні паралелі з відомими образами котів, аналізується сакрально-фольклорний підтекст трактування певних котячих образів. Автори звертають увагу на роль котів у сучасному мистецтві та культурі загалом. Окрема увага приділяється впливу безмежного інтернет середовища на популяризацію котячої тематики. Основну увагу статті приділено зображенням котів, які перебували в експозиціях відомих київських виставкових залів та галерей. В якості прикладів наведено картини, що експонувалися на виставках у Києві протягом 2022 – 2023 років. 

 Ключові слова: живопис, мистецтво, українське мистецтво, виставки, коти, сюжет, композиція. 

 Вступ. Звідки черпається натхнення? Це запитання часто ставлять митцям мистецтвознавці, журналісти, звичайні співбесідники. Втім, це ж питання митці періодично ставлять самі собі. Джерелом натхнення можуть бути найрізноманітніші об’єкти, матеріальні та нематеріальні. Зосередивши увагу на матеріальних об’єктах, варто сказати, що найчастіше називається природа – краєвиди, рослини, плоди, тварини. Саме тваринам присвячено дану статтю. А точніше – котам. Постановка проблеми. Зображення котів – не нова і не унікальна тема для образотворчого мистецтва. Проте саме зараз вона розвивається надзвичайно бурхливо, знаходячи виявлення в уже традиційних зображеннях та новітніх потрактуваннях. Не будемо розглядати докладно всю історію зображень котів у світовому образотворчому мистецтві, адже ця тема для багатотомної енциклопедії, а не для невеликої за обсягом статті. Варто згадати лише кілька сплесків «котячої» культури, які трапилися протягом світової історії мистецтва. Найперший та найзначущіший – це релігійно-мистецький культ котів у Давньому Єгипті, де протягом тисячоліть котів вшановували, як одне з утілень божественної суті та постійно зображували у творах мистецтва. Мова йде і про скульптуру, і про живопис, і про ієрогліфічне мистецтво. Найчастіше образ кішки відповідав сакральним уявленням про богиню Бастет, що ототожнювалася з нічним часом доби, відповідала за жіноче здоров’я та була покровителькою вагітності й захисницею новонароджених. Втім, котячі образи зустрічалися і у культах інших богів, зокрема, Сехмет й Маахеса. Численні статуетки, амулети, фрески, рельєфи та інші вироби із зображеннями котів дійшли до наших часів, даючи уявлення про масштаби захоплення котами у Давньому Єгипті. Наступні за хронологією цивілізації не були настільки прихильними до котів, але подекуди виникали сплески котячих образів. У Давній Греції коти вважалися священними тваринами Артеміди, культ якої, як твердять деякі дослідники, увібрав у себе елементи культу Бастет. Римська імперія, хоч і не забороняла місцеві культи на території своїх провінцій, ставилася до них зневажливо, і єгипетський культ поступово згасав, не набуваючи значного поширення. На території колишнього центру Римської імперії збереглися лише поодинокі зображення котів, які подані не у вигляді божественних істот, а у вигляді звичайних домашніх котів. Натомість на північних землях, які нині відомі, як Скандинавія, коти вважалися супутниками богині Фреї, і ототожнювалися з її культом. Але у мистецтві вони не стали популярним об’єктом зображення, оскільки були, як і у Римі, радше образним доповненням культу, аніж самим культом. Середньовічна Європа на кілька століть стала пеклом для котів – їх звинувачували у численних гріхах і винищували. Внаслідок цього, як вважається, тут відбувалися найпотужніші спалах вірусних хвороб, зокрема, чуми. Адже коти знищували щурів і мишей, розносників зарази. Зображення котів у цей період здебільшого поодинокі, зустрічаються в хроніках серед записів про суди над відьмами та «народні розваги», під час яких знущалися над котами. Натомість у середньовічній Японії коти були надзвичайно шанованими і дорогими тваринами, зображення яких досить часто зустрічається в образотворчому і декоративно-ужитковому мистецтві. Європа у період Відродження ще довгий час розвивається, спираючись на пережитки і забобони середньовіччя, втім, деякі митці вже «реабілітують» котів, зображуючи їх на своїх роботах на релігійну тематику. Найвідомішим художником XVI століття, який прославляє кішок, є Фредеріко Бароччі, євангельські сюжети якого часто містять зображення кішок. У XVIII – XIX століттях на території Західної Європи коти нарешті посіли гідне місце домашніх улюбленців та стали джерелом натхнення для митців. Одне із найвідоміших у світовій історії мистецтва ім’я – Жан-Батист Перронно, який прославився тим, що доповнював образи портретованих котами, а також став одним із фундаторів техніки кольорової пастелі, якою володів надзвичайно віртуозно. У XVIII столітті кольорова пастель не мала настільки великої градації відтінків, як зараз, а отже, вміння працювати із нею настільки реалістично, як це робив Ж.-Б. Перронно, вимагало значного хисту. Еміль Муньє і Жан Леон Базиль Перро – представники академічного живопису, які писали в стилі «сентиментального реалізму». Їхні жанрові сценки з дітьми та котиками у ХІХ столітті були взірцем замилування та стали основою для тиражів вітальних листівок, які досі залишаються популярними. Одним із найвідоміших зображень котів є картина Карла Калера «Коханці моєї дружини» 1891 року. Хоча Карл Калер не був анімалістом, саме його картина стала найвідомішим полотном із зображенням котів. У ХХ століття коти також неодноразово знаходили своє втілення у творах живопису. Пабло Пікассо, Анрі Матісс, П’єр Боннар, Енді Ворхол… Чимало митців тим чи іншим чином зображували котів. Коти були як основним центром композиції, так і елементом доповнення. Вони доповнювали роботи у різноманітних жанрах, оживлюючи пейзажі та натюрморти, вносячи характерність у портрети. Тут слід назвати праці дослідників котячої тематики у мистецтві, що розглядали доцифрову епоху. І виявляється, що таких досліджень зовсім небагато. Книга «Коти в мистецтві» авторства Ангуса Гайленда і Керолайн Робертс наводить стислий огляд відомих у світовій історії мистецтв творів із зображеннями котів [1]. Популяризацією котячих образів у мистецтві займалася британська художниця Сьюзан Герберт. Її акварелі з котами, що утілюють знамениті живописні полотна принесли художниці всесвітнє визнання і стали найбільшою серією художніх зображень з котами, утілених одним митцем у світі. Найповніше зібрання її робіт – «Галерея котів», або «Кототека окультурених котів», було видане у багатьох країнах світу [2]. На відміну від друкованих видань, світова інтернет мережа рясніє численними статтями, відеофільмами та фотогалереями, присвяченими зображенням котів у мистецтві. Це і крупні сайти різного спрямування, самостійні блоги окремих поціновувачів «котячого» мистецтва, спільноти у соціальних мережах, величезні автоматизовані добірки штучного інтелекту… Тож можна констатувати той факт, що дослідження появи котів у сучасному мистецтві є актуальною й важливою тематикою, яка потребує серйозного мистецтвознавчого дослідження та систематизації. На межі ХХ – ХХІ століть загалом змінилося ставлення до домашніх тварин в цивілізованих країнах, тим самим вони піднялися з рівня улюблених речей до рівня повноцінних членів родини/суспільства. У ряді країн були прийняті закони, які чітко регламентують поводження з домашніми тваринами, права та обов’язки власників. На цей час припадає одночасний розвиток світової інформаційної мережі – інтернету, та розвиток цифрової техніки, яка давала можливість робити фотографії й відео і завантажувати в інтернет необмежену кількість контенту. Коти, які виявили неабияку фотогінічність, пластику та вміння привертати до себе увагу, стали однією з найпоширеніших тем для новітнього цифрового мистецтва. Мета статті. Але ми не плануємо розглядати місце котів у скарбниці світового цифрового мистецтва, зосередимося на сучасному українському живописі. Зображення котів на межі ХХ – ХХІ століть у творах класичного живопису не були надто поширеними, радше, це були поодинокі випадки. Натомість, нинішнє десятиліття сформувало цілу хвилю котячої тематики на вітчизняних теренах. Розглядаючи підґрунтя такого «спалаху», необхідно відзначити і вплив уже згаданого цифрового мистецтва на класичний живопис, адже популяризація певної тематики швидко призводить до її засилля в усіх сферах життя. Це стосується не лише живопису, а й скульптури, дизайну інтер’єрів, моди, ювелірного мистецтва, музики та ін.. Ще один елемент, який впливає на формування тематики мистецьких творів також виник на підґрунті цифрового мистецтва та набув поширення саме завдяки світовій мережі. Мова йде про мем. Таке явище, як мем, набуло особливого поширення в останнє десятиліття, перетворившись на самостійний вид мистецтва. Втім, вплив мемів на інші види мистецтва важко недооцінити, оскільки вони стали загальнозрозумілою символікою, яка часто, не зважаючи на іронічне походження, має глибокий філософсько-ідейний підтекст [3, с. 254]. Чимало мемів перекочувало в живопис з інтернет-мережі. Виникли також асоціативні образи, які підтримуються візуальним контентом. Українських військових стали називати котиками, і зображувати в оточенні котів або ж у вигляді котів. Цьому сприяють численні фото- відео- історії про порятунок котів військовими, про службу котів у лавах ЗСУ в якості охоронців їстівних припасів від мишей, грілок та антидепресантів водночас. Отже, перейдемо до безпосереднього розгляду мистецьких творів із залученням котів в якості основного композиційного центру або стафажу. Розпочну огляд з картин, представлених на виставках у залах Центрального будинку художника у Києві протягом 2022 – 2023 років. Валентина Виродова-Готьє у картині «Котик» зображує кота у якості рівноцінного елементу композиції з портретованою дівчиною. Стилізовано-примітивне зображення котика на тлі реалістичного портрету дівчини виглядає кумедно та позитивно. Можливо, на образ кота вплинув популярний образ анімаційного кота з фільму «Кіт, який зіпсував Різдво», що став надзвичайно популярним в 2015 році. Як свідчить назва роботи, саме кіт є головним героєм портрету. Яскраве однотонне тло підкреслює строкатість чорно-білого вбрання дівчини, яке, в свою чергу, підкреслює постать коричневого смугастого кота. На рівні золотого перетину опинилися яскраво-зелені котячі очі, які є центром композиції.

Євгенія Божко у своєму полотні «З першими весняними променями» зображує кішку поруч із господинею, яка зайнята шиттям. Чорно-біла пухнаста кішка мирно спочиває на спинці дивану, заплющивши очі. І, хоча її постать не приймає жодної активної участі у формуванні композиційного ритму, яскравий чорно-білий контраст доповнює композицію, врівноважуючи яскраву коробку зі швейним приладдям. Діагональний ритм статичної композиції містить певні елементи яскравої динаміки – руки господині немов витанцьовують з голкою, а яскраве сонце додає відчуття весни, відродження, руху.
У картині «Бесіда» одеського художника Генадія Гармидера силует чорної кішки виступає в якості допоміжного елементу. Будучи темною плямою, котяча постать є певним урівноваженням жіночої фігури в чорній шубці. Але разом із тим кішка стає безперечною учасницею бесіди. Варто звернути увагу на особливості характеру багатьох котиків: вони полюбляють компанії людей, і стараються не пропускати застілля. Вони не лише очікують смаколиків зі столу, а й просто відчувають себе частиною товариства, «зграї». Зображена художником кішка уважно дослухається до людського спілкування, і її погляд замикає композиційний ритм на середині полотна. Одеса вважається найлояльнішим до котів містом України, і подібні сценки можна побачити у багатьох громадських закладах під відкритим небом.
На полотні Антоніни Адамчук «Рідні вікна» силует кішки яскраво виділяється на тлі темної тіні в зарослях квітів. Композиція сформована відповідно до так званого правила третин, кішку розміщено в одній з «сильних точок» (Прихильники цього принципу стверджують, що вирівнювання важливих частин за цими точками та лініями створює враження акцентування, більшої напруги, енергії та більшої зацікавленості до композиції, ніж просте розташування предмета [4]). Золотисте світло заливає картину, ніби сонце вже хилиться до обрію. Яскравий колорит картини налаштовує глядача на позитивний настрій, втім є декілька нюансів. Погляд кішки спрямований від глядача у напрямку багатоповерхівки, де серед освітлених та затемнених вікон є одне абсолютно чорне. Цей сюжет можна потрактувати по-різному. Можливо, кішка просто вийшла погуляти і планує повернутися на ніч додому. Можливо, вона стала черговою жертвою втікачів від війни, які, набравши купу речей, покинули домашню улюбленицю на вулиці. Все, що залишилося бідолашній кішці – це дивитися на вікна колись свого помешкання. Чорне вікно залишає ще однин можливий сюжет – квартира постраждала від пожежі. Кішці вдалося врятуватися, а господарям, можливо, ні. І тепер кішка мешкає у дворі, з сумом споглядаючи те, що залишилося від її колись щасливого життя. Картини, створені у період повномасштабного вторгнення, часто містять прямі або символічні трактування трагічних подій, побачених очима людей або тварин. Тому навіть звичний сюжет, побачений у мирний час, нині може викликати негативні або навіть трагічні міркування.
Варто зазначити, що сюжет з котами та вікнами є досить популярним серед зображень котів. І, хоча у попередньому наведеному прикладі вікна були доповненням композиції та радше символічним елементом, на багатьох полотнах зображення кота на вікні є утіленням сюжету, так добре всім знайомого. Адже коти люблять сидіти на підвіконні, а також зазирати у вікна знадвору. Зіновія Рубан використала саме цей сюжет у картині «Скоро весна». Сірий кіт з притиснутими вухами та величезними очима зазирає знадвору у вкрите морозними орнаментами вікно, а на підвіконні у невеличкій вазочці стоїть квітуча гілочка. Назва картини свідчить, що це останні морози цього року, оскільки дерева вже квітнуть, а отже, календар невпинно прямує до квітня. Кіт, який зазирає у вікно знадвору, теж став мемом. Зазвичай його використовують для ілюстрування прогнозів погоди, настрою, святкових листівок. В цій роботі композиція також зосереджена за правилом третин: кіт і квіти розміщені в нижній третині, а верхня частина видовженого вертикального полотна цілком заповнена елементами віконної рами та морозними орнаментами. Такий композиційний хід досить часто зустрічається у зображеннях об’єктів на підвіконнях. Стриманий колорит, побудований на витончених нюансах, цілковито відповідає порі кінця зими – ранньої весни. Яскравими спалахами, що привертають увагу, є зелені котячі очі і квіти. Саме на асоціації котів із весною побудовано даний сюжет. Кіт немов прислухається до поступу весни, водночас просячись до теплої домівки.
Образ військового-котика утілено в картині «В бій ідуть КОТИКИ» Тетяни Даневич-Потафеєвої. Зображення військових із котиками полонили мережу від початку повномасштабного вторгнення. Фотографії було опубліковано у відомих світових виданнях, на їх основі виникали твори мистецтва, як елітарного, так і масового. У світі моди та промислового дизайну відразу сформувалося кілька популярних тенденцій, які розігнали хвилю військових-котиків. Розглядаючи вплив воєнних подій на сучасний розвиток живопису, необхідно відзначити декілька особливо популярних напрямів: натуралістична передача довколишніх подій засобами станкового і монументального живопису; залучення символічних, знакових елементів, які відразу викликають певні асоціації при загальному реалістичному вирішенні; метафоризація, пошук стилізаційних мов [5, с. 287]. Повертаючись до елітарного мистецтва, а саме до академічного живопису, ми відзначаємо появу зображень військових із котами у різних сюжетах. Приглядаючись до роботи «В бій ідуть КОТИКИ», ми бачимо військового, який стоїть до нас спиною. На його плечі сидить великий смугастий кіт, який роздивляється навкруги. Варто зазначити, що смугасті коти найбільше подібні до військових, оскільки «носять» природній камуфляж. Смугасті лісові коти є неймовірними хижаками – непомітні, безшумні, з прекрасним зором і швидкою реакцією, вони небезпечні супротивники в лісовій фауні. Коти цінують свою територію і запекло захищають її від чужинців. Кішки віддані своєму потомству: у разі необхідності вступають у бій з крупнішими хижаками, якщо ті загрожують кошенятам. І часто виходять переможцями саме завдяки своїм швидким рухам та наполегливості. Тому порівняння українських воїнів з котами виявляє повагу до них та захоплення. Колона техніки, яка рухається на тлі, уособлює готовність давати відсіч ворогам та потужне озброєння.
Котяча тематика представлена не лише на виставках у Центральному будинку художника. Нашу увагу привернула анімалістична виставка в Музеї-майстерні Зноби-Голембієвських, де більшість картин були присвячені саме котам. Виставка проходила наприкінці 2023 року і мала назву «Кіт і Пес», вона стала частиною міжнародного арт-проекту «Сонце в серці», започаткованого кураторами Наталією Бондаренко та Рафаелем Литвиним. Пані Наталя описує проект, як благодійний: «Авторами створено колекцію картин (живопис, графіка), де головними персонажами є наші чотирилапі друзі. Учасники проекту написали портрети своїх котів, нині живих та вже покійних. Таким чином добра пам’ять про домашніх улюбленців допомагає живим тваринам. Ставимо за мету реалізувати у продаж твори мистецтва, кошти від цього мають піти адресно безхатнім тваринам та притулкам для них». Така ініціатива наразі є надзвичайно актуальною, оскільки війна завдає втрат і руйнацій не лише людському суспільству, а й тваринному світу. Скільки тварин залишилися покинутими, скільки втратили домівки, а часто і власників, скільки отримали травми… На щастя, знаходиться чимало волонтерів та благодійних організацій, готових допомагати постраждалим тваринам. Багатьох тварин рятують військові у зонах бойових дій, і передають до спеціалізованих притулків. Тому підтримка таких закладів та самостійних волонтерів надзвичайно важлива і допомагає виховувати людяність й співчуття. На виставці були представлені роботи професійних художників та аматорів. Деякі роботи виконані в реалістично-академічній манері, натомість інші є типовими зразками народного примітивізму, мультяшності, а подекуди містять риси коміксів. Серед представлених на виставці робіт найбільше хочеться виділити декілька зразків. Чорна кішка авторства Марини Яценко зображена силуетно на світлому однотонному фоні. Вона має розслаблену позу, позбавлена будь-якої динаміки та філософсько-змістовного контексту. У даному випадку перед глядачами просто кішка. Цю роботу можна охарактеризувати як «картина-релакс». Немає бажання нічого домислювати, шукати асоціації, композиційні ритми, аналоги в світовому мистецтві. Хочеться просто дивитися на кішку, яка відпочиває у характерній для котячих позі.
Картини Галини Баранникової-Кириленко подібні до диптиху. Двоє котів у надзвичайно подібних ракурсах визирають у вікно. Це дуже типова поведінка котів. У картині із зображенням голуба коти сприймаються як більш зосереджені, їхня увага концентрується на постаті голуба за вікном. Натомість у другій картині коти просто милуються заходом сонця. Окрім сюжету та колориту принциповою відмінністю цих двох надзвичайно подібних картин є пори року: на картині з голубом дія відбувається взимку, на картині із заходом сонця – влітку.
В галереї «Моді» постійно проходять різноманітні виставки живопису, на яких теж періодично зустрічаються картини із зображенням котів. Так само, як і виставки у залах Центрального будинку художника, тут немає спеціально заявленої анімалістичної тематики. Але деякі митці самі обирають для себе котячу тематику. Назвемо декілька прикладів, які найбільше запам’яталися протягом 2023 року. Картина Тетяни Мироненко «Котяча Мадонна» є людським портретом із кицькою у якості характерного доповнення. Робота виконана сухою пастеллю та є гіперреалістичною. Можна провести аналогію з творчістю вже згаданого нами Ж.-Б. Перронно, який працював саме у цій техніці. Портрет має потужний філософський підтекст, про що свідчить також назва твору. Ставлення до котів, як до членів родини, подекуди як до дітей, також є характеристикою сучасного цивілізованого суспільства. Адже чимало людей піклуються про тварин на рівні з родичами, намагаючись усіляко захистити їх від проблем оточуючого світу. Їх забезпечують гарною та корисною їжею, забавками, надають різноманітну ветеринарну допомогу, а під час тривоги беруть із собою до укриття. Ніжність, з якою портретована дівчина пригортає до себе кицьку, можна порівняти із сентиментальністю на полотнах Рафаеля. Доповнює образ і покривало, яке, окрім деталі одягу, є своєрідним «замикаючим елементом» композиційного ритму.
Картина Ірини Прокопчук не має назви. На ній зображено яскраво-червоний силует кота на підвіконні. Як ми вже сказали, до такого сюжету часто звертаються митці. На передньому плані розміщено вазон із квіткою, яка і є основним композиційним центром. Котяча постать ефектно підкреслює контури квітки, виступаючи яскравим контрастом відносно її листя. Саме силуетність, кольорові контрасти роблять цю картину настільки живою та цікавою для глядача. Колорит картини натякає на захід сонця, оскільки саме в цей час тіні настільки прохолодні, а світло настільки червоно-помаранчеве. Тут немає особливого філософського задуму. Власне, це просто зображення квітки на підвіконні поруч із котом. Цю роботу також можна назвати «картина-релакс», яку хочеться споглядати просто так, не задумуючись над її змістом.
Деякі митці протягом певного часу створюють картини з зображеннями котів. Київська художниця Дар’я Добрякова має в своєму доробку два родинних портрети – портрет котячої родини «Мотіне сімейство», де, власне вся композиція складається з котів. Основою композиції є вигнута фігура матері-кішки, яка годує п’ятьох кошенят. Золотий перетин припадає на білу спинку найактивнішого кошеняти. Композиційний ритм закручений по колу, по формі котячого тіла. Інший родинний портрет – зображення людської родини з домашніми улюбленцями. Точніше, улюбленими членами родини, як їх назвали самі замовники. Сімейні портрети з тваринами – вже класичне явище у жанрі портретного живопису. Художниця зобразила котів на руках у власниць, доповнюючи таким чином характеристики портретованих.
Висновки. Підсумовуючи наведені приклади, можна зробити висновок про те, наскільки цікавою та різноманітною є сучасна котяча тематика в українському живописі. Котячі постаті у якості стафажу доповнюють композиції різних жанрів. Коти стають головним композиційним центром на багатьох полотнах. Через образи котів, їхню міміку та рух передаються складні емоційні сюжети. Посилення зоозахисних рухів у цивілізованих країнах, увага до тварин в інтернет-мережі, оригінальні меми за участю котів, асоціації й порівняння – все це робить котів бажаним сюжетним елементом. Коти надійно увірвалися в царину високого, елітарного мистецтва, ставши одним з популярних об’єктів зображення. Тому варто наголосити на необхідності подальших досліджень котячої тематики в сучасному живописі. Список використаних джерел: 1. Гайленд А. Коти в мистецтві / А. Гайленд, К. Робертс., Київ: Nebo Booklab Publishing, 2023. – 160 с. 2. Herbert S. Cats Galore: A Compendium of Cultured Cats. London : Thames & Hudson Ltd, 2015. 326 p. 3. Триколенко С. Т. Рефлексії війни у творчості Катерини Титової / Софія Тарасівна Триколенко // Музейні читання / Софія Тарасівна Триколенко. – Київ: ТОВ \"Фенікс\", 2023. – (Матеріали наукової конференції \"Ювелірне мистецтво - погляд крізь віки\"). – С. 252–260. 4. Правило третин [Електронний ресурс] // Вікіпедія – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%BE_%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BD. (дата звернення – 23.01.2024) 5. Триколенко С. Т., Єлісєєв І. А. Війна очима українських митців – знакові образи і новітня символіка // Сталий розвиток авіаційної інфраструктури України : колективна монографія. — Львів - Торунь : Liha-Pres, 2023. — С. 285-300 References: 1. Hyland A. (2023) Cats in art. Kyiv. Nebo Booklab Publishing [in Ukrainian]. 2. Herbert S. Cats Galore: A Compendium of Cultured Cats. London : Thames & Hudson Ltd, 2015. 326 p. 3. Trуkolenko S. (2023) Reflections of war in the work of Kateryna Tytova. Museum readings. Materials of the scientific conference "Jewellery art - a look through the ages" [in Ukrainian]. 4. The rule of thirds [Electronic resource] // Wikipedia - Resource access mode: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8% D0%BB%D0%BE_%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BD. (Last accessed – 23.01.2024) [in Ukrainian]. 5. Trуkolenko S. ., Eliseev I. (2023) War through the eyes of Ukrainian artists - iconic images and the latest symbolism. Sustainable development of the aviation infrastructure of Ukraine: a collective monograph. — Lviv - Toruń: Liha-Press, 2023. — P. 285-300 [in Ukrainian].

середа, 1 грудня 2021 р.

КРАСА НЕПРИБОРКАНОЇ СТИХІЇ – ПРИРОДНІ ФОРМИ МІНЕРАЛІВ У ЮВЕЛІРНОМУ МИСТЕЦТВІ

КРАСА НЕПРИБОРКАНОЇ СТИХІЇ – ПРИРОДНІ ФОРМИ МІНЕРАЛІВ У ЮВЕЛІРНОМУ МИСТЕЦТВІ
Розглядаючи вітчизняне ювелірне мистецтво, неможливо оминути контекст загальних світових культурних, соціальних, психологічних й філософських процесів. Кінець ХХ – початок ХХІ століття став переломним етапом у світогляді більшості цивілізованих країн: хижацьке ставлення до природи починає змінюватися на дбайливе, активно пропагується екологізація всіх сфер життя. Однією з її форм вираження є використання у мистецтві природних елементів: у музиці – звуків; у скульптурі – необроблених шматків каменю та деревини; в ювелірному мистецтві – необроблених мінералів, таких як камені, самородки, мушлі, перлини неправильних форм та інші. Змінюються не лише матеріали, а й художні концепції творів. Симетрія втрачає свою актуальність, ювеліри віддають перевагу композиційно складним формам, ґрунтуючись на силуетах обраних для вставок мінералів. Звичні для ХІХ – ХХ століття прийоми відступають, натомість пожвавлюються і набувають нових форм такі техніки, як плетіння з дроту та гальваніка. Оновлюється матеріальна база: у країнах Західної Європи та Америки митці часто використовують для оправ некоштовні метали, шкіру, дерево, акрилові смоли. Великою популярністю користуються гальванічні прикраси. Набуває поширення напрям виготовлення оправ із бісеру. Втім, на вітчизняні терена західні віяння прибувають із запізненням. Пострадянський скептицизм, прагнення до показної розкоші й зневажливе ставлення до недорогих за собівартістю матеріалів досі гальмують розвиток декоративно-ужиткового та ювелірного мистецтва. Художня цінність та кількість витраченого на роботу часу не сприймається взагалі, оскільки вироби сприймаються переважною більшістю потенційних покупців виключно як сукупність недорогих матеріалів
Втім, вироби із мінералами природних форм поступово завойовують все ширшу аудиторію поціновувачів. Зокрема, всесвітньовідомий журнал Vogue 2017 року розглянув низку колекцій відомих ювелірних брендів, що залучили до своїх арсеналів напівкоштовні мінерали необроблених форм. Названо такі відомі ювелірні бренди, як Stella McCartney, Givenchy, Marni, Maison Margiela, Christopher Kane, Sylvia Toledano. За словами автора огляду Тетяни Соловей «Необроблені агати, аметисти, хрізопрази, турмаліни природньої кристалічної форми заворожують ювелірів. Зрозуміло, що причиною є всезагальне прагнення бути ближчим до природи й натуральності: використовувати не тільки косметику без консервантів, але й каміння без обробки» [1].
Розглядаючи самостійних митців-ювелірів із західної Європи, необхідно назвати такі відомі авторські майстерні, як Vesper Moth із Германії, Khumeia Geometry з Франції, Calico Rose Studio з Британії. Названі майстерні спеціалізуються на виготовленні прикрас із некоштовних матеріалів, часто використовують мінерали необроблених форм. Зокрема, Vesper Moth залучає до своєї творчості традиційні техніки плетіння з дроту (wire wrap) та текстильних джгутів. Основний акцент у її творчості робиться на дотримання історичних германських й скандинавських форм прикрас. Працюючи із мінералами природніх форм, вона доповнює їх деталями авторського лиття й чеканки. Khumeia Geometry спеціалізується на гальванічних прикрасах, доповнюючи їх каменями. Найчастіше використовується лабрадор та аметист. Calico Rose Studio також працює у техніці wire wrap, створюючи порівняно невеликі прикраси із мінералами природних форм.
Розпочати огляд робіт українських митців-ювелірів, що спеціалізуються на виготовленні прикрас із некоштовних матеріалів, варто із одеської майстерні творчості «ВоображаріумМ». Це родинна майстерня, яку заснували Оксана Католиченко та Сергій Овчинников. Оксана за фахом – дизайнер інтер’єрів, займається також дизайном одягу; у ювелірній справі працює з металами. Сергій має будівельну освіту, виготовляє прикраси із дерева. Гальваніку і ювелірне мистецтво майстри освоїли самостійно, перебираючи безліч інформаційних джерел, експериментуючи, навчаючись на власних помилках [3, с.541]. На сьогоднішній день майстерня має свій авторський почерк, впізнаваний серед поціновувачів гальванічних прикрас. Основним джерелом натхнення для митців є природа із її унікальною, мінливою та швидкоплинною красою. Вони часто використовують для створення прикрас природні елементи, такі, як листя, квіти, комах. Вкриваючи їх шаром міді й посріблення, майстри фіксують їхню красу надовго. Додатково використовуються такі прийоми, як чорніння й покриття емаллю.
У цій статті хочеться розглянути вироби майстерні «ВоображаріумМ» за 2021 рік, оскільки я вже неодноразово зверталася до їхньої творчості у своїх статтях. Оглядаючи перстні майстерні, варто відзначити дві основні тенденції: крупні урочисті вироби із яскравими, самобутніми мінералами та невеликі одинарні або подвійні каблучки, зручні для повсякденного носіння. Кулони і підвіски набувають більш фантастичних форм порівняно із попередніми роками. До першої тенденції відноситься серія перстнів «Крила драконів». Перший перстень цієї серії виготовлений із міді з посрібленням, центральним елементом якого є крупна вставка кіаніту, гірського кришталю та чорного турмаліну (Рис. 1). Три мінерали утворюють складну колористичну палітру, яка виправдовує назву виробу, оскільки сприймається глядачем, як об’ємний вигин крила. Силует виробу має трикутну форму, також повторюючи крилоподібну форму. Другий перстень принципово відрізняється: оправа виготовлена із міді без посріблення, натомість де- не-де використано чорніння (Рис. 2). Набір мінералів використано такий самий, як і у попередньо наведеному прикладі, проте вони розташовані інакше, тим самим зумовлюючи інше візуальне сприйняття виробу. Основну площину покриває синюватий кіаніт, з якого крупними сталагмітами виступають кристали чорного турмаліну й гірського кришталю. Таким чином виріб набуває дуже об’ємної форми, і нагадує силует дракона, що розкриває крила. Третій перстень з цієї серії має структуру, подібну до другого, проте має ряд принципових відмінностей (Рис. 3). Матеріали ті ж, що і у попередньо названих виробах, проте кіаніт має більш насичений блакитний колір, оправа вкрита посрібленням, а вставки кришталю й чорного турмаліну пропорційно невеликі. Тому цей перстень можна трактувати, як розкрите крило, що має вкрите крупною лускою.
Масштабний перстень із блакитним топазом та квіткою вишні являє собою повноцінну художню композицію (Рис. 4.) Ніжний колір каменю доповнюється сріблястою оправою і гальванічною квіткою. Металеві елементи являють собою такі ж важливі складові концепції, як і вставка. Форма виробу може асоціюватися виключно з рослинним світом і трактуватися, як квітка і листок, що пробилися крізь сніг. Або, якщо розглядати перстень разом із оправою, він нагадує фігурку невеличкого собаки. Розміри перстня, його форма та насичення декоративними елементами дають можливість віднести його до урочистих виробів.
Для невеликих повсякденних перстнів обрано принципово інший художній хід, та інакше підбираються мінерали для вставок. Невелика каблучка із подвійною вставкою аметисту та зеленого турмаліну отримала назву «Два виміри», символічно протиставляючи кольорові й фактурні особливості матеріалів (Рис. 5). Оправа має сріблястий колір, частково накриває вставки, додаючи ритмічного рисунку. Здається, ніби перед глядачем постали два портали до принципово різних всесвітів. Подвійний перстень «Двоє» виготовлено із кіаніту трикутної форми та невеликого ромбоподібного кристалу аметисту (Рис. 6). Оправу вкрито посрібленням. Варто відзначити вплив концепції оправи на загальне сприйняття виробу: наявність складної, подібної до поверхні самородків фактури, часткового чорніння та м’яких, заокруглених ліній різко контрастує із кутовими силуетами вставок. Перстень, здається, суміщає не лише два мінерали, а й дві художні мови – різкі кутові форми та м’які, загладжені й обтічні. Подвійна каблучка з аметистом та зеленим турмаліном подібна до попередніх, проте тут яскравіше виражено принцип протиставлення форм і забарвлення матеріалів (Рис. 7). Насичений бузковий колір крупного ромбоподібного кристалу аметисту протиставляється трав’янисто-зеленому відтінку стержнеподібного кристалу турмаліну. Обидва кольори контрастують із мідною оправою. Поєднання таких протилежних за силуетами і кольором матеріалів формує образ природного світу, що поєднує у нерозривному синтезі принципово різні об’єкти. Два невеликих мідних перстні з гірським кришталем втілюють концепцію мінімального художнього втручання у природні форми об’єктів (Рис. 8). Друза кришталю по периметру утримується невеликим мідним кільцем, що повторює контури друзи. Використання чорніння посилює кольоровий і тональний контраст між вставкою та оправою: гірський кришталь здається особливо білосніжним, набуває додаткового об’єму. Мініатюрна каблучка із молдавітом також втілює принципи мінімального втручання (Рис. 9). Варто згадати унікальність походження й сакральні властивості молдавіту, який, вважається, виник внаслідок падіння метеориту або ж комети. Йому приписується цілий ряд цілющих властивостей і магічні захисні функції. Він, будучи настільки потужним і самодостатнім, не потребує додаткового декорування та доповнення. Срібне кільце має порівняно невисоку оправу, яка лише в кількох місцях охоплює вставку. Напівпрозорий зелений камінь нагадує морські глибини, а оправа – піну на гребенях хвиль. Підвіску «Чарівна мітла» виготовлено із натуральної гілочки платану, вкритою шаром міді із вставкою чорного кіаніту (Рис. 10). Варто сказати, що цей виріб є продовженням серії трирічної давнини, яка, за словами авторів, мала неабиякий успіх у клієнтів. Майстри передали у мініатюрі форму відьомської мітли, у якій руків’я відіграє не менш важливу роль, ніж вставка. Саме мідна оправа тут відіграє основну композиційну і концептуальну роль. Вона максимально точно передає форму мітли, що вже стала звичною для глядачів завдяки мультфільмам та фентезійним фільмам. Форма кіаніту, його гольчаста структура прекрасно вписуються у загальну концепцію підвіски: він виступає хмизовим навершям мітли. Це враження посилює і його насичений чорний колір та матова поверхня.
Гарнітур «Уранія» складається з сережок, браслета, каблучки та підвіски. Всі вироби виготовлено із міді та бірюзи (Рис. 11). Невеликі вставки на тлі крупних листових основ здаються яскравими спалахами на тлі безкінечного неба. Браслет та сережки мають однакові прямокутні силуети, натомість каблучка та підвіска оформлені оправою по контурам вставок. Таким чином вони вступають у певний дисонанс, проте, завдяки підбору матеріалів, всі елементи гарнітуру поєднуються змістовно і колористично. Підсумовуючи розглянутий матеріал, можна із впевненістю сказати, що використання мінералів необроблених форм у ювелірних виробах є втіленням концепції єдності елементів у природі та невід’ємності людини від світобудови. На прикладах виробів майстерні «Воображаріумм» можна визначити основні принципи використання мінералів необроблених форм та їх концептуальних поєднань.
Список використаних джерел 1. Соловей Т. Як необроблене каміння змінює ювелірний світ [Електронний ресурс] / Тетяна Соловей // Vogue.ua. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://vogue.ua/ua/article/fashion/tendencii/kak-neobrabotannye-kamni-menyayut- yuvelirnyy-mir.html. 2. Триколенко С. Т.Краса неприборканої стихії - природні форми мінералів у ювелірному мистецтві / Софія Тарасівна Триколенко. // Збірник матеріалів Х міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні технології та особливості видобутку, обробки і використання природного каміння». – 2021. – С. 41–45.

неділя, 2 червня 2019 р.

Тедді - іграшка без вікових обмежень



Гра стала невід’ємною частиною людського життя, не зважаючи на вік. В дитинстві всі граються ляльками, м’якими іграшками, розвиваючими кубиками. Сучасні технології стимулюють дітей з раннього віку навчатися використовувати комп’ютерні засоби для гри та самоосвіти, тому об’ємні іграшки поступово втрачають своє значення. З віком потреба у них зникає зовсім. Проте, не зважаючи на засилля технічних засобів та брак часу, дорослі теж полюбляють об’ємні іграшки. Запити дорослих значно вищі, вони вже не звертають увагу на пересічні китайські вироби. Саме в дорослому віці виникає прагнення до ексклюзиву, своєрідної розкоші, втіленої у виробах авторської роботи. Любов до унікальних авторських іграшок, які іноді досягають високого художнього рівня, вирізняє колекціонерів та поціновувачів з гарним смаком. Безпосередньо для них працюють майстри й цілі творчі майстерні, що спеціалізуються на виготовленні ексклюзивних, одиничних іграшок.

 На початку ХХ століття з’явилася нова форма іграшки – плюшевий ведмедик, який отримав назву «Тедді», на честь прізвиська американського президента Теодора Рузвельта. В 1902 році Америку облетіла історія про те, що президент відмовився пристрелити на полюванні загнаного ведмедя, мотивуючи це тим, що подібне цькування «не спортивне». У газеті «Вашингтон пост» від 16 листопада 1902 року була надрукована карикатура, на якій ведмедя подали у образі крихітного милого ведмежати. Тут історія роздвоюється: за першою версією, ідеологом нової форми стала місіс Мічтом, дружина власника магазину іграшок. Надихнувшись карикатурою, вона пошила ведмежа з плюшу і виставила його у вітрині магазину, назвавши «Ведмежа Тедді». Іграшка користувалася надзвичайною популярністю і була поставлена на конвеєр. За іншою версією, перше ведмежа пошила Маргарет Штайф за концепцією свого племінника Річарда, який розробив ведмежа з рухомими лапами. На сьогоднішній день іграшка «Ведмежа Тедді» є однією з найпопулярніших форм, конкуруючи лише зі знаменитою лялькою «Барбі». Поступово до назви «Тедді» стали прирівнювати не лише безпосередньо ведмедиків, а й інші невеликі плюшеві іграшки, що зображують тварин. Ця форма стала популярною не лише для дітей, а і для дорослих; поступово перетворилася в об’єкт колекціонування. Виготовленням «Тедді» займаються як великі промислові компанії, так і поодинокі майстри, що роблять акцент на якість, а не на кількість. Художня цінність авторських виробів значно посилюється їхньою одиничністю та неповторністю, художнім трактуванням образів. Іноді іграшки втрачають своє практичне значення, перетворюючись на колекційний художній експонат. Формуються цілі композиції, у яких приймають участь декілька, а то й десятки іграшок. На сьогоднішній день у світі існує приблизно 20 музеїв, колекції яких сформовані з іграшок «Тедді» різних історичних періодів. Десятки тисяч приватних колекціонерів збирають унікальні авторські моделі; аукціонний дім «Крістіс» періодично проводить аукціони, на яких представлені лише іграшки «Тедді».







Хочеться розглянути особливість вітчизняних іграшок «Тедді» на прикладі виставки «Тедді-пікнік», проведеної цього річ на дні Києва на Андріївському узвозі. У виставці взяли участь майстри іграшок з різних куточків України, на вітринах було представлено безліч авторських інтерпретацій ведмедиків та інших тваринок. Можна відзначити також чимало форм іграшок – від безпосередньо тваринних до олюднених, прикріплених до певної професії, хобі та ін.. Високий художній рівень виконання колекційних іграшок окремими майстрами демонструє прагнення перенести на іграшки традиції живопису, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва. Зокрема, деякі майстри залучають до своїх виробів скульптурні елементи з порцеляни та полімерної глини, обличчя багатьох іграшок досконало промальовані, а одяг – ретельно пошитий і вишитий. Традиції американських «Тедді» пройшли крізь призму вітчизняної культурної адаптації, сформувавши низку національних мотивів: народні фольклорні образи козаків та молодиць, під яких стилізовані ведмедики, вишиванки й український національний одяг.


Завдяки майстрам образ «Тедді» живе своїм власним життям, еволюціонує, асимілюється у різних країнах. Унікальні колекційні експонати являють собою справжні взірці мистецтва, які здатні підкорити найвибагливіших поціновувачів.      

Ілюстрації - іграшки майстринь Тетяни Карпенко та Лілії Слівкіної