Ідеалізація неідеального: версія Фредеріка Бегбедера

Ідеалізація неідеального: версія Фредеріка Бегбедера

Що таке ідеал? Це поняття приховує в собі безліч підтекстів, і кожна людина інтерпретує його по-своєму. Віддавна ідеали людської зовнішності знаходили втілення в творах мистецтва, визнаним красуням намагалися наслідувати тисячі жінок в різних країнах. Можна довго перераховувати косметичні й модні хитрощі, які використовували жінки в різні історичні періоди для досягнення того образу, який вважався загальноприйнятим ідеалом. Сучасний технічний розвиток вивів змагання модниць на новий рівень – загальносвітовий: телевізійні та Інтернет мережі рясніють фотографіями красунь, які втілюють задані соціумом еталонні образи. Проте варто задуматися, чи натуральні ці фотографії, чи є плодом багатогодинної роботи гримерів, перукарів, та, зрештою, майстрів фотошопу? Модна індустрія розвивається паралельно з кіномистецтвом, вводячи в широкі маси уявлення про те, як має виглядати ідеальна жінка: типаж, фігура, макіяж, стиль одягу, манери, та ін.. Наступний крок розповсюдження «норм досконалості» – соціальні мережі. Популярні актриси та моделі ведуть сторінки і блоги, що користуються шаленою популярністю, а їхні фанатки намагаються в усьому їх наслідувати. Новий відтінок помади? Він відразу ж стає популярним. Новий фасон туфель? Дівчата всього світу кинуться за ними до магазинів, не рахуючись із власними особливостями – професією, стилем життя, фізичними і матеріальними можливостями. Саме на створення ажіотажу й просування обраних брендів і товарів спрямована модельна індустрія, суть якої полягає у поданні суспільству еталонних зразків жіночої зовнішності, які матимуть успіх в показах, фотосесіях та відео роликах, тим самим залучаючи мільйони жінок до вітрин магазинів, змушуючи їх знову і знову наслідувати «ідеал». Адже так важко пройти повз бутік чи салон, коли з усіх його рекламних плакатів дивляться вродливі жінки, немов стверджуючи: «Ти можеш бути такою ж гарною, як і я!». Проте мало хто задумується, чи дійсно подані «експонати» – ідеальні? Можливо, їхня приваблива зовнішність має на меті не зробити відвідувачок гарнішими, а переконати їх у необхідності до безкінечності змінювати себе, руйнуючи задані природою якості?
Саме питання наслідування і втрати індивідуальності піднімає французький кінофільм «Ідеаль», жанр якого визначений як «іронічна комедія» та «хуліганська комедія». Режисер і письменник Фредерік Бегбедер розкриває перед глядачами зворотній бік модельного бізнесу, який, крокуючи в ногу з б’юті індустрією, постійно «поставляє» суспільству нові зразки для наслідування. Головний герой фільму – епатажний скаут модельного агентства Октав Паранго (роль якого блискуче виконав Гаспар Пруст), з раннього дитинства опинився в світі гламуру, разпусти й цинічності модельного бізнесу. Працюючи на посаді «Мисливця за обличчями» він «полює» на ідеальну зовнішність, яку можна буде вигідно продати. З максимальною прискіпливістю він розглядає дівчат, немов спекулянт товар на полиці магазину, за принципом «чи зможу я ЦЕ перепродати, чи ну його», відбраковуючи всіх, хто має бодай найменшу відмінність від заданих стандартів. Він бачить дівчат, немов Термінатор – миттєва комп’ютерна звітність про тілобудову, структуру обличчя, стан волосся й шкіри а також перспективу подальшої хірургічної корекції та імплантації випливає на екрані в численних вікнах, безжально переміщуючи більшість конкурсанток «у кошик». На противагу «нещасним потворам», відметеним суворим суддею, натуралістично показана доля обраної красуні – починаючи від «покупки» неповнолітньої дівчини у батьків, подальше її просування по кар’єрним сходам модельного бізнесу через наркозалежність, сексуальні домагання та порно індустрію. Варто відзначити, що Фредерік Бегбедер без прикрас подає зворотній бік красивого життя моделей – сексуальна експлуатація багатіями та потенційними роботодавцями, численні пластичні операції, виснаження, залежність від ліків, наркотиків й широкого схвалення, і т. д.. Надзвичайно цікаво розглянути реальну основу роману, а потім і фільму – автор багато років працював у рекламному бізнесі, тому не за чутками сформував про нього своє враження, яким і вирішив поділитися з широким загалом. Під назвою бренду «L'idéal», довкола якого відбувається дія, мається на увазі всесвітньовідомий бренд «L'Oréal». Власники косметичної компанії зробили все, щоб роман не набув популярності, проте їм так і не вдалося завадити йому стати блокбастером, а потім і основою для фільму. Карикатурно демонструється керівництво компанії «L'idéal», яке будь-що прагне втримати масштаби продажів, що катастрофічно падають через скандал з обличчям бренду – вродливою, проте не надто обтяженою інтелектом моделлю. За сюжетом, вона знялася в домашньому порно зі своїм бойфрендом, при цьому обоє були в елементах форми німецьких солдатів часів другої світової; більше того, використовували товар L'idéal, викривляючи його назву на L'idéal-фашист. Сам скандал обраний автором не випадково – адже політику компанії, яка подає суспільству шаблони для наслідування, цілком можна порівняти з політикою Третього Рейху, спрямованою на ідеалізацію арійської раси і фізичне знищення всіх, хто не вписується у «шкалу пластиметра». Звичайно, на початку ХХІ ст.. в цивілізованому світі мова йде не про фізичну розправу, а про моральне пригнічення й провокування до постійного невдоволення своєю зовнішністю. Чого варта сама лише серія для відбілювання шкіри мулаток та азіаток! Як стверджує головний «флагман» компанії вустами актора Джонатана Ламбера, «Ми повинні переконати жінок у тому, що вони – потворні». Комічність сюжету підкреслюється й тим, що головний «диктатор» модних жіночих образів – чоловік-трансвестит, який виглядає, мов жінка, проте повністю зберігає чоловічий характер. У фільмі чудово розкривається характер «ідеального» менеджера компанії (Одрі Флеро), яка панічно боїться втратити свою домінуючу позицію, заради якої повністю відмовилася від приватного життя. Разом з напарником вона переглядає тисячі дівчат, безжально проголошуючи їх «сміттям». Проте її світосприйняття кардинально змінюється, коли вона усвідомлює лицемірність своїх колег й майбутню небезпеку «пошуку ідеалу» для власної дочки. Аналогічну еволюцію проходить і постать головного героя – його ставлення до обраної професії трансформується після знайомства з власною дочкою (Анамарія Вартоломей), яку він мало не «продав» своїм роботодавцям. Тепер обоє прагнуть позбутися залежності від компанії «L'idéal», а також викрити її підступну, інтриганську і нав’язливу політику.







Окремої уваги заслуговує режисерська інтерпретація основного місця дії – території Росії, на безкрайніх просторах якої загубилася чарівна «русалка» – юна красуня, яку мигцем побачив біля озера Октан, і вирішив проголосити новим обличчям компанії. Шаржовано висміюється побут й моральні устої російських олігархів, які можуть дозволити собі абсолютно все, проте не здатні елементарно визначитися з власними бажаннями. Саша (Олексій Гуськов) – роботодавець Октава і головний спонсор пошуку нових дівчат, кожного тижня проголошує нову красуню «жінкою свого життя», забуваючи її при появі наступної «німфи». Його будинок постає перед глядачами у вигляді велетенського «Сашаленду», у якому дитячі атракціони перемежовуються з подачею алкоголю та наркотиків, запальним стриптизом й пошуком нових сексуальних партнерів. Особливо сколихує зал і втілення образу «класичного російського селянина», яким стає Октав під час мандрівок глибинкою – на триколісному старому мотоциклі, в шапці-ушанці й, звісно, з пляшкою горілки. Не вистачає, хіба що, ведмедя з балалайкою в люльці. Проте відсутність балалайки виправлена в подальшому епізоді – Октав навчає свою доньку грати на цьому класичному народному інструменті.
Натуралістично показана боротьба жінок-феміністок за свої права, які, на їхню думку, порушує компанія «L'idéal», формуючи стереотипне уявлення про красу. Окремої «подяки» заслужив, безпосередньо, сам «мисливець за обличчями», який, обіцяючи дівчатам золоті гори і вселенську славу, втягнув їх у брехливий і жорстокий світ модельного бізнесу.
На завершення огляду хочеться відзначити чудову операторську роботу (Жиль Порте), яка демонструє обидві сторони модельного бізнесу в усій красі – шик, лоск, гламур глянцевих зйомок та пишних вечірок та змарнілість, знесиленість, морок закулісся нічних клубів й зневаги до себе.
Фільм «Ідеаль» можна сміливо назвати «Гімном сучасної б’юті індустрії», який викриває зворотній бік пошуку «ідеалу» в чужих обличчях й нагромадженні косметичних засобів, проголошуючи натомість необхідність любити власну природну красу та підкреслювати свою індивідуальність.

Корсет: історія та сучасність

Корсет: історія та сучасність

Корсет – унікальна деталь жіночого гардеробу, яка здатна, подібно міфічному Пігмаліону «виліпити» тіло, підкресливши принади й приховавши недоліки. Протягом своєї довгої історії корсетні вироби трансформувалися, видозмінювалися, змінювали своє призначення і структуру, переосмислювалося також й ставлення до них у суспільстві. Що ж являє собою корсет і яке місце він посідає в сучасному світі моди?

Здійснивши історичний екскурс, ми можемо позначити точкою відліку 2 тис. до н.е., коли зображення подібних до корсету виробів зустрічається на фрескових розписах та скульптурних зображеннях Крито-Мікенської доби. Нині неможливо встановити, чи були ці елементи вбрання функціональними (мали на меті моделювати фігуру), чи лише декоративними (не стягували талію, а лише прикрашали), проте силуети зображень свідчать саме про моделюючу функцію корсетних виробів. Надмірно тонка талія підкреслювала об’єм стегон та грудей, тим самим надаючи фігурі надзвичайної жіночності та сексуальності. Зокрема, варто назвати знамениту статуетку «Богиня зі зміями. Дочка», 

  

та «Богиня зі зміями. Мати», датовані 16 ст. до н. е., а також золоті перстні-печатки із зображенням ритуального танцю

збору квітів

й викрадення чарівних квітів, 

датовані приблизно періодом 2000 – 1500 р. до н. е.. Жіночі фігури затягнуті в підгрудні широкі пояси, нижня частина яких оформлена анатомічно правильно відносно лінії стегон, а верхня підіймає і візуально збільшує груди. Бокове прилягання виробів дає підстави вважати, що вони викроєні по фігурі з урахуванням перегибів та закріплені твердими вставками, можливо, з металу. Таким чином їх цілком можна назвати найдавнішими відомими нині корсетними виробами.

Історія безпосередньо моделюючих корсетів, відомих нині та відтворених у численних творах мистецтва, розпочалася з 14 ст., коли введений у добу ранньої готики широкий пояс, призначений для стягування талії, доповнюється елементами шнуровки, яка дає можливість викроювати його із застосуванням виточок по лінії талії. В наступному столітті виникає нова силуетна форма, що максимально нівелює особливості жіночої фігури, проголошені гріховними та спокусливими. Парадоксально, але безпосередній праобраз сучасного сексуального елементу гардеробу виник саме для ліквідації жіночої сексуальності. Іспанські корсети (саме батьківщині сумнозвісної інквізиції зобов’язані сучасні корсети своєю появою) мали практично пряму конусоподібну форму, яка стягувала талію та груди, надаючи фігурі максимально плаского силуету. Аристократки й заможні міщанки використовували металеві корсети, які радше нагадували панцир, 

 

ніж одяг. Дівчата затягуються в корсет з 10-12 років, коли фігура починає розвиватися – таким чином, тіло фактично «вростало» в сталеві межі. Натомість представники нижчих верств населення вставляли в тканинні корсажі дерев’яні планки, що створювали подібний до металевих пластин ефект. Протягом  16 століття мода на корсети поширилася по всій західній Європі, проте в менш консервативних країнах він пройшов значну еволюцію в бік еротизації. Зокрема, бургундські корсети максимально стягували талію, при цьому підкреслюючи форму грудей завдяки заниженій лінії верху. Характерне для Іспанії сплощення в Англії та Франції набуло протилежного ефекту – груди піднімаються над декольте корсету, таким чином утворюється ефект пуш-ап. 

Величезною популярністю корсетна форма користується при дворі Єлизавети Тюдор, корсети стають частинами багато оздоблених, розкішно декорованих суконь. Відомі численні портрети самої королеви та її придворних дам, які повною мірою дають уявлення про єлизаветинський корсет (так нині прийнято називати цю форму). Зокрема, хочеться акцентувати увагу на портретах Єлизавети І у виконанні Ісаака Олівера (цей портрет приписується його майстерні, проте достеменно авторство невідоме), 

 

Ніколаса Хілларда, і Адама Франца ван дер Майлена, 

на яких можна побачити основні форми верху корсету та принципи комбінування з іншими елементами вбрання. Французький двір посилив оздоблення корсету і розробив своєрідну ієрархію, що робила впізнаванними різні придворні ранги й титули. Згідно історичних записів, Катерина Медічі ввела стандарт талії для найближчих їй фрейлін – 33 сантиметри. Сучасній жінці неможливо зрозуміти такі фанатичні знущання тогочасних красунь над своїм тілом, проте в добу придворних інтриг та переворотів прихильність до себе представників монаршої родини була питанням виживання. Сама ж королева, за словами венеціанського посла, запрошеного на весілля, була від природи надзвичайно худорлявою, отже, для неї надмірно тонка талія не була проблемою. Проте необхідно згадати про її проблеми із зачаттям, які, за свідченнями сучасників, були викликані саме надмірним затяганням корсету й постійним носінням туфель на високих підборах (найвідоміше модне нововведення Катерини Медічі). Судячи з портретів аристократок, талії дійсно часто затягали до неймовірних об’ємів. Згадаймо портрет доньки Екатерини – Маргарити Валуа, на якому окружність талії фактично дорівнює окружності голови.

Наприкінці 16-го – на початку 17 століття форма корсетів практично не змінюється, проте виникає новий, революційний матеріал – китовий вус, який значно «доброзичливіше» ставиться до жіночих фігур. Нижня частина корсетів починає активно оздоблюватися декоративними фестонами, які протягом 17-18 століття стануть невід’ємною частиною корсетних виробів.  Зразки аристократичного корсетного вбрання 17 століття можна побачити на портретах королев Марії Медічі кисті Франсуа Поурбуса,

 

Маріанни Австрійської та Марії Магдалини Медічі

 в авторстві Франса Поурбса мол., та ін.. 

Корсет 18 століття має форму, трохи відмінну від попередніх, проте настільки ж твердий і затягнутий – акцент робиться і на пишний декор, і на затягнуту талію. Змінюється принцип крою – для підкреслення грудей переднє полотнище ділиться спочатку на 3, а потім на 5 деталей, деякі історичні зразки загалом налічують 12-15 деталей. Нижня частина скорочується – тепер низ корсету закінчується лише на 5-6 дюймів нижче лінії талії, натомість попередні варіанти часто досягали 7-9 дюймів. Варто відзначити, що в цей період корсети мають на меті максимально підняти і підкреслити груди, для чого використовуються додаткові підкладки, що стали праобразами сучасних вставок. Видозмінюється також форма декольте – вона максимально відкрита, іноді знаходиться нижче лінії грудей. В епоху Рококо при королівському дворі Франції розвивається мода на підняті й відкриті груди, які могли прикривати прозорими шовковими драпіровками та мереживом. Яскраві молочні залози були ознакою чуттєвості й здоров’я жінки, тому їх підфарбовували і виставляли напоказ. Розглядаючи портрети 18 століття, ми можемо скласти певне уявлення про аристократичні корсети і простонародні корсажі, які адаптують до вимог робочого класу модні стандарти. На картині Антуана Ватто «Танець» постає дівчина в корсеті з надзвичайно заниженою лінією декольте. 

 

Аналогічний крій зображений і на картині Ватто «Ноти». Особливості вбрання з неймовірною натуралістичністю передає на своїх полотнах Франсуа Буше, улюблений живописець королівської фаворитки маркізи Помпадур. Її численні портрети демонструють фасон та оздоблення корсетних виробів. 

Не обійшли увагою корсет і карикатуристи – відомі різноманітні гравюри, що зображують процес затягування й викривлений силует.

 В Російській імперії мода на корсети широко поширилася серед знаті, проте їхнє оздоблення відрізнялося більшою скромністю, ніж у Франції. Варто назвати портрет імператриці Єлизавети Петрівни, створений Іваном Аргуновим, на якому детально прописаний розкішний атлас із золотистим шитвом, проте відсутні нагромадження бантів і мережива, що характерне для портретів французьких красунь. Часто зустрічається ускладнення крою.

Зокрема, портрет Княгині Катерини Олександрівни Лобанової-Ростовської художника Івана Аргунова

демонструє складну форму накладання тканини на лінію декольте й оздоблення краю мереживом. Велика кількість експонатів цієї доби представлена в Музеї моди Кіото, де створено також науковий Інститут костюма, у якому проводяться дослідження особливостей моди різних епох, застосування матеріалів, крою, оздоблення.

Революція у Франції призвела до кардинальної зміни модних канонів, і початок 19 століття як у Франції, так і в інших країнах Західної Європи та Російської імперії позначився повною зміною корсетного крою. Звернення до античних ідеалів людських рис та стосунків у суспільстві привело до появи нового стилю – ампір, основними постулатами якого були простота й легкість. Корсети під пишними складками багатошарових підгрудних спідниць вже не стягують талію, їх основною функцією стає підняття грудей. Китовий вус в багатьох моделях зникає взагалі, проте в деяких залишається у швах, що проходять через лінію грудей.

 В цей час виникає ліф, який використовується лише для підтримування грудей і не досягає лінії талії. Зразок ампірної сукні, декольте якої утримує форму завдяки піддітому корсету з ліфом можна побачити на портреті мадемуазель Рівьєр Жана Огюста Енгра.

Проте мода на підняту талію протрималася відносно недовго – в 1820-х роках талія починає повертатися на своє природне місце, що призводить до поновлення необхідності її підкреслювати за допомогою утяжки. Нова форма стимулює пошук нових зручних засобів для шнурування й застібання. У 1828 році розробляється металева планшетка для шнуровки, яка значно полегшує процес затягування, допускаючи можливість крою з урахуванням перегину по лінії стегон. В цей період корсет починає опускатися нижче лінії талії, що отримає розвиток наприкінці 19 – на початку 20 століття. 1850-ті роки позначилися оновленням моди на надмірне затягування талії – корсет прямує до форми пісочного годинника.

Серед портретних зображень, що демонструють моду цього періоду, варто назвати «Портрет невідомої з родини Сухотіних» Олексія Васильєва, «Жіночий портрет» Аполлона Мокрицького, 

«Портрет Хелени Седельмайер, доньки чоботаря» Йозефа Карла Штирела.

В другій половині 19 століття розробляється новаційна застібка – бюск, який дає можливість самостійно надівати та знімати корсет. Фактично відразу ж бюски набувають різноманітних форм – прямих, конусоподібних, ложкоподібних. Розширюється також і арсенал матеріалів – модистки починають застосовувати льняні та бавовняні сітки.

Значно урізноманітнюється крій – майстри ділять полотно на безліч деталей для моделювання ідеального силуету. 

Використовуються додаткові вставки, клини та приховані шнуровки. Вікторіанська епоха у світі моди запам’яталася, як доба корсетів, що піднімають груди знизу, із заниженою лінією верху та вигнутою лінією низу, що сягала кісток тазу. 

Кінець 19 століття став плідною добою для фантазії модельєрів: здається, вже немає жодних меж моделювання та оздоблення корсетів. Їх декорують мереживом, 

оформлюють стрічками по всім площинам, 

зіставляють з горизонтальних стрічкоподібних елементів, 

викладають деталі по діагоналі, 

розробляють неймовірні орнаменти вишивки-флоссінг 

(спеціальна вишивка, базується на чергуванні довгих стібків у певному порядку), і т. д.. Корсети наділяють також функцією підтримування панчіх, для цього до них кріпляться спеціальні підв’язки. 

Втім, таке барвисте розмаїття тривало недовго – початок 20 століття позначився боротьбою жінок за свої права, і корсет було проголошено символом підкорення й знущання над собою. Знамениті модельєри тієї епохи – Поль Пуаре та Коко Шанель взяли курс на ліквідацію корсету. Проте повністю відмовитися від елементу вбрання, що підтримує груди й панчохи було неможливо, тому корсет розділився на ліф та пояс для підв’язування панчіх. Його історія завмерла на багато десятиліть, лише в 1950-х  завдяки зусиллям Крістіана Діора корсет знову набирає популярності. Створений видатним модельєром силует «Нью лук» вимагав осиної талії, яку часто можна було досягти лише за допомогою корсетної утяжки. Але використання кісточок було мінімальним – вони, здебільшого, фіксували лише переднє і заднє полотнища, залишаючи бокові шви вільними. 

Відтоді корсетні вироби перманентно виникали в колекціях відомих модельєрів та стали невід’ємним атрибутом весільної і вечірньої моди. В західних країнах, де традиція виготовлення спеціальної фурнітури не була перервана після Другої Світової Війни, корсет був затребуваний також і як елемент спідньої білизни. 

На теренах Радянського Союзу корсетні вироби не набули популярності, оскільки була відсутня фурнітура для їхнього виготовлення.

90-ті роки позначилися спалахом корсетної моди по всьому світу: представниці шоу-бізнесу, неформальних субкультур та просто шанувальниці сексуальної моди звернулися до справжньої моделюючої білизни, верхніх корсетів та декоративних корсажів, які лише імітували корсет [1]. В цей же час відбувається розподіл особливостей утяжки – корсети поділяються на сильноутягуючі (здатні затягти талію до 20 сантиметрів), та слабоутягуючі (4-6 сантиметрів). Дами самі обирають для себе об’єм талії. 

Початок 2000-х років став часом відродження принципів історичного моделювання на високому технічному та художньому рівні. В цей час робота модельєрів підкріплюється увагою знаменитостей різних щаблів до корсетної моди, що призводить до її популяризації. Відкриття кордонів і міжнародна співпраця дали можливість представникам СНГ вивчити принципи створення корсетів та діставати необхідні матеріали для їх створення, тому на території України і Росії виникають корсетні майстерні, що працюють безпосередньо за принципами класичного корсетного моделювання. За взірці часто обираються історичні форми, проте виникає велика кількість авторських фасонів, які не мають історичних аналогів.

Сучасні матеріали надають фактично необмежені можливості для майстрів-корсетників, тому фотоархіви корсетів у мережі інтернет практично невичерпні. Художнє осмислення корсетної моди втілює будь-яке модне віяння в предметах одягу: нині корсетна мода налічує в собі зразки історичного стилю різних епох; еклектичного поєднання окремих елементів; корсетів готичних спрямувань неформальної субкультури; на фентезійну та фантастичну тематику, навіяну літературними творами, кінофільмами та комп’ютерними іграми; стімпанку з використанням деталей механіки; еротичних, призначених для сексуальних ігор, та ін. [2].

Відбувається не лише стильовий, а й матеріально-технічний розподіл корсетів – виробники з Далекого Сходу, які практично миттєво підхоплюють модні віяння Заходу, зарекомендували себе як майстри дешевих, проте не якісних корсетів з найдешевших матеріал та без дотримання технічних вимог пошиття. Проте їхня цінова політика часто стимулює покупців до придбання їхньої продукції, яка через свою низьку якість послаблює довіру до інших, більш відповідальних виробників. 

Натомість представники пострадянських і західних корсетних майстерень акцентують увагу на якості й естетиці матеріалів, а також серйозному технічному підходу до пошиття. Отже, собівартість їхніх виробів значно вища, проте саме вони можуть похвалитися відмінною якістю.

На завершення статті хочеться сказати, що корсетна мода з часу свого становлення в 14 столітті ніколи не зникала остаточно, оскільки є невід’ємним атрибутом жіночності та сексуальності. Тому варто очікувати нових форм та оригінальних художніх ідей, які виведуть її на новий рівень.  

Література:

1. Триколенко С. Lin Corsets. Немного истории [Електронний ресурс] / Софія Триколенко. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.facebook.com/notes/lin-corsets/lin-corsets-%D0%BD%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B8/479668799032536/.     

2. Вaronessainred. Стімпанк від Lin Corsets – сучасна неформальна мода з присмаком вікторіанської розкоші [Електронний ресурс] / Вaronessainred // Украинский готический портал. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://gothic.com.ua/Articles/3694.html.