Ідеалізація неідеального: версія Фредеріка Бегбедера
Що таке ідеал? Це поняття приховує в собі безліч підтекстів, і кожна людина інтерпретує його по-своєму. Віддавна ідеали людської зовнішності знаходили втілення в творах мистецтва, визнаним красуням намагалися наслідувати тисячі жінок в різних країнах. Можна довго перераховувати косметичні й модні хитрощі, які використовували жінки в різні історичні періоди для досягнення того образу, який вважався загальноприйнятим ідеалом. Сучасний технічний розвиток вивів змагання модниць на новий рівень – загальносвітовий: телевізійні та Інтернет мережі рясніють фотографіями красунь, які втілюють задані соціумом еталонні образи. Проте варто задуматися, чи натуральні ці фотографії, чи є плодом багатогодинної роботи гримерів, перукарів, та, зрештою, майстрів фотошопу? Модна індустрія розвивається паралельно з кіномистецтвом, вводячи в широкі маси уявлення про те, як має виглядати ідеальна жінка: типаж, фігура, макіяж, стиль одягу, манери, та ін.. Наступний крок розповсюдження «норм досконалості» – соціальні мережі. Популярні актриси та моделі ведуть сторінки і блоги, що користуються шаленою популярністю, а їхні фанатки намагаються в усьому їх наслідувати. Новий відтінок помади? Він відразу ж стає популярним. Новий фасон туфель? Дівчата всього світу кинуться за ними до магазинів, не рахуючись із власними особливостями – професією, стилем життя, фізичними і матеріальними можливостями. Саме на створення ажіотажу й просування обраних брендів і товарів спрямована модельна індустрія, суть якої полягає у поданні суспільству еталонних зразків жіночої зовнішності, які матимуть успіх в показах, фотосесіях та відео роликах, тим самим залучаючи мільйони жінок до вітрин магазинів, змушуючи їх знову і знову наслідувати «ідеал». Адже так важко пройти повз бутік чи салон, коли з усіх його рекламних плакатів дивляться вродливі жінки, немов стверджуючи: «Ти можеш бути такою ж гарною, як і я!». Проте мало хто задумується, чи дійсно подані «експонати» – ідеальні? Можливо, їхня приваблива зовнішність має на меті не зробити відвідувачок гарнішими, а переконати їх у необхідності до безкінечності змінювати себе, руйнуючи задані природою якості?
Саме питання наслідування і втрати індивідуальності піднімає французький кінофільм «Ідеаль», жанр якого визначений як «іронічна комедія» та «хуліганська комедія». Режисер і письменник Фредерік Бегбедер розкриває перед глядачами зворотній бік модельного бізнесу, який, крокуючи в ногу з б’юті індустрією, постійно «поставляє» суспільству нові зразки для наслідування. Головний герой фільму – епатажний скаут модельного агентства Октав Паранго (роль якого блискуче виконав Гаспар Пруст), з раннього дитинства опинився в світі гламуру, разпусти й цинічності модельного бізнесу. Працюючи на посаді «Мисливця за обличчями» він «полює» на ідеальну зовнішність, яку можна буде вигідно продати. З максимальною прискіпливістю він розглядає дівчат, немов спекулянт товар на полиці магазину, за принципом «чи зможу я ЦЕ перепродати, чи ну його», відбраковуючи всіх, хто має бодай найменшу відмінність від заданих стандартів. Він бачить дівчат, немов Термінатор – миттєва комп’ютерна звітність про тілобудову, структуру обличчя, стан волосся й шкіри а також перспективу подальшої хірургічної корекції та імплантації випливає на екрані в численних вікнах, безжально переміщуючи більшість конкурсанток «у кошик». На противагу «нещасним потворам», відметеним суворим суддею, натуралістично показана доля обраної красуні – починаючи від «покупки» неповнолітньої дівчини у батьків, подальше її просування по кар’єрним сходам модельного бізнесу через наркозалежність, сексуальні домагання та порно індустрію. Варто відзначити, що Фредерік Бегбедер без прикрас подає зворотній бік красивого життя моделей – сексуальна експлуатація багатіями та потенційними роботодавцями, численні пластичні операції, виснаження, залежність від ліків, наркотиків й широкого схвалення, і т. д.. Надзвичайно цікаво розглянути реальну основу роману, а потім і фільму – автор багато років працював у рекламному бізнесі, тому не за чутками сформував про нього своє враження, яким і вирішив поділитися з широким загалом. Під назвою бренду «L'idéal», довкола якого відбувається дія, мається на увазі всесвітньовідомий бренд «L'Oréal». Власники косметичної компанії зробили все, щоб роман не набув популярності, проте їм так і не вдалося завадити йому стати блокбастером, а потім і основою для фільму. Карикатурно демонструється керівництво компанії «L'idéal», яке будь-що прагне втримати масштаби продажів, що катастрофічно падають через скандал з обличчям бренду – вродливою, проте не надто обтяженою інтелектом моделлю. За сюжетом, вона знялася в домашньому порно зі своїм бойфрендом, при цьому обоє були в елементах форми німецьких солдатів часів другої світової; більше того, використовували товар L'idéal, викривляючи його назву на L'idéal-фашист. Сам скандал обраний автором не випадково – адже політику компанії, яка подає суспільству шаблони для наслідування, цілком можна порівняти з політикою Третього Рейху, спрямованою на ідеалізацію арійської раси і фізичне знищення всіх, хто не вписується у «шкалу пластиметра». Звичайно, на початку ХХІ ст.. в цивілізованому світі мова йде не про фізичну розправу, а про моральне пригнічення й провокування до постійного невдоволення своєю зовнішністю. Чого варта сама лише серія для відбілювання шкіри мулаток та азіаток! Як стверджує головний «флагман» компанії вустами актора Джонатана Ламбера, «Ми повинні переконати жінок у тому, що вони – потворні». Комічність сюжету підкреслюється й тим, що головний «диктатор» модних жіночих образів – чоловік-трансвестит, який виглядає, мов жінка, проте повністю зберігає чоловічий характер. У фільмі чудово розкривається характер «ідеального» менеджера компанії (Одрі Флеро), яка панічно боїться втратити свою домінуючу позицію, заради якої повністю відмовилася від приватного життя. Разом з напарником вона переглядає тисячі дівчат, безжально проголошуючи їх «сміттям». Проте її світосприйняття кардинально змінюється, коли вона усвідомлює лицемірність своїх колег й майбутню небезпеку «пошуку ідеалу» для власної дочки. Аналогічну еволюцію проходить і постать головного героя – його ставлення до обраної професії трансформується після знайомства з власною дочкою (Анамарія Вартоломей), яку він мало не «продав» своїм роботодавцям. Тепер обоє прагнуть позбутися залежності від компанії «L'idéal», а також викрити її підступну, інтриганську і нав’язливу політику.
Окремої уваги заслуговує режисерська інтерпретація основного місця дії – території Росії, на безкрайніх просторах якої загубилася чарівна «русалка» – юна красуня, яку мигцем побачив біля озера Октан, і вирішив проголосити новим обличчям компанії. Шаржовано висміюється побут й моральні устої російських олігархів, які можуть дозволити собі абсолютно все, проте не здатні елементарно визначитися з власними бажаннями. Саша (Олексій Гуськов) – роботодавець Октава і головний спонсор пошуку нових дівчат, кожного тижня проголошує нову красуню «жінкою свого життя», забуваючи її при появі наступної «німфи». Його будинок постає перед глядачами у вигляді велетенського «Сашаленду», у якому дитячі атракціони перемежовуються з подачею алкоголю та наркотиків, запальним стриптизом й пошуком нових сексуальних партнерів. Особливо сколихує зал і втілення образу «класичного російського селянина», яким стає Октав під час мандрівок глибинкою – на триколісному старому мотоциклі, в шапці-ушанці й, звісно, з пляшкою горілки. Не вистачає, хіба що, ведмедя з балалайкою в люльці. Проте відсутність балалайки виправлена в подальшому епізоді – Октав навчає свою доньку грати на цьому класичному народному інструменті.
Натуралістично показана боротьба жінок-феміністок за свої права, які, на їхню думку, порушує компанія «L'idéal», формуючи стереотипне уявлення про красу. Окремої «подяки» заслужив, безпосередньо, сам «мисливець за обличчями», який, обіцяючи дівчатам золоті гори і вселенську славу, втягнув їх у брехливий і жорстокий світ модельного бізнесу.
На завершення огляду хочеться відзначити чудову операторську роботу (Жиль Порте), яка демонструє обидві сторони модельного бізнесу в усій красі – шик, лоск, гламур глянцевих зйомок та пишних вечірок та змарнілість, знесиленість, морок закулісся нічних клубів й зневаги до себе.
Фільм «Ідеаль» можна сміливо назвати «Гімном сучасної б’юті індустрії», який викриває зворотній бік пошуку «ідеалу» в чужих обличчях й нагромадженні косметичних засобів, проголошуючи натомість необхідність любити власну природну красу та підкреслювати свою індивідуальність.
Саме питання наслідування і втрати індивідуальності піднімає французький кінофільм «Ідеаль», жанр якого визначений як «іронічна комедія» та «хуліганська комедія». Режисер і письменник Фредерік Бегбедер розкриває перед глядачами зворотній бік модельного бізнесу, який, крокуючи в ногу з б’юті індустрією, постійно «поставляє» суспільству нові зразки для наслідування. Головний герой фільму – епатажний скаут модельного агентства Октав Паранго (роль якого блискуче виконав Гаспар Пруст), з раннього дитинства опинився в світі гламуру, разпусти й цинічності модельного бізнесу. Працюючи на посаді «Мисливця за обличчями» він «полює» на ідеальну зовнішність, яку можна буде вигідно продати. З максимальною прискіпливістю він розглядає дівчат, немов спекулянт товар на полиці магазину, за принципом «чи зможу я ЦЕ перепродати, чи ну його», відбраковуючи всіх, хто має бодай найменшу відмінність від заданих стандартів. Він бачить дівчат, немов Термінатор – миттєва комп’ютерна звітність про тілобудову, структуру обличчя, стан волосся й шкіри а також перспективу подальшої хірургічної корекції та імплантації випливає на екрані в численних вікнах, безжально переміщуючи більшість конкурсанток «у кошик». На противагу «нещасним потворам», відметеним суворим суддею, натуралістично показана доля обраної красуні – починаючи від «покупки» неповнолітньої дівчини у батьків, подальше її просування по кар’єрним сходам модельного бізнесу через наркозалежність, сексуальні домагання та порно індустрію. Варто відзначити, що Фредерік Бегбедер без прикрас подає зворотній бік красивого життя моделей – сексуальна експлуатація багатіями та потенційними роботодавцями, численні пластичні операції, виснаження, залежність від ліків, наркотиків й широкого схвалення, і т. д.. Надзвичайно цікаво розглянути реальну основу роману, а потім і фільму – автор багато років працював у рекламному бізнесі, тому не за чутками сформував про нього своє враження, яким і вирішив поділитися з широким загалом. Під назвою бренду «L'idéal», довкола якого відбувається дія, мається на увазі всесвітньовідомий бренд «L'Oréal». Власники косметичної компанії зробили все, щоб роман не набув популярності, проте їм так і не вдалося завадити йому стати блокбастером, а потім і основою для фільму. Карикатурно демонструється керівництво компанії «L'idéal», яке будь-що прагне втримати масштаби продажів, що катастрофічно падають через скандал з обличчям бренду – вродливою, проте не надто обтяженою інтелектом моделлю. За сюжетом, вона знялася в домашньому порно зі своїм бойфрендом, при цьому обоє були в елементах форми німецьких солдатів часів другої світової; більше того, використовували товар L'idéal, викривляючи його назву на L'idéal-фашист. Сам скандал обраний автором не випадково – адже політику компанії, яка подає суспільству шаблони для наслідування, цілком можна порівняти з політикою Третього Рейху, спрямованою на ідеалізацію арійської раси і фізичне знищення всіх, хто не вписується у «шкалу пластиметра». Звичайно, на початку ХХІ ст.. в цивілізованому світі мова йде не про фізичну розправу, а про моральне пригнічення й провокування до постійного невдоволення своєю зовнішністю. Чого варта сама лише серія для відбілювання шкіри мулаток та азіаток! Як стверджує головний «флагман» компанії вустами актора Джонатана Ламбера, «Ми повинні переконати жінок у тому, що вони – потворні». Комічність сюжету підкреслюється й тим, що головний «диктатор» модних жіночих образів – чоловік-трансвестит, який виглядає, мов жінка, проте повністю зберігає чоловічий характер. У фільмі чудово розкривається характер «ідеального» менеджера компанії (Одрі Флеро), яка панічно боїться втратити свою домінуючу позицію, заради якої повністю відмовилася від приватного життя. Разом з напарником вона переглядає тисячі дівчат, безжально проголошуючи їх «сміттям». Проте її світосприйняття кардинально змінюється, коли вона усвідомлює лицемірність своїх колег й майбутню небезпеку «пошуку ідеалу» для власної дочки. Аналогічну еволюцію проходить і постать головного героя – його ставлення до обраної професії трансформується після знайомства з власною дочкою (Анамарія Вартоломей), яку він мало не «продав» своїм роботодавцям. Тепер обоє прагнуть позбутися залежності від компанії «L'idéal», а також викрити її підступну, інтриганську і нав’язливу політику.
Окремої уваги заслуговує режисерська інтерпретація основного місця дії – території Росії, на безкрайніх просторах якої загубилася чарівна «русалка» – юна красуня, яку мигцем побачив біля озера Октан, і вирішив проголосити новим обличчям компанії. Шаржовано висміюється побут й моральні устої російських олігархів, які можуть дозволити собі абсолютно все, проте не здатні елементарно визначитися з власними бажаннями. Саша (Олексій Гуськов) – роботодавець Октава і головний спонсор пошуку нових дівчат, кожного тижня проголошує нову красуню «жінкою свого життя», забуваючи її при появі наступної «німфи». Його будинок постає перед глядачами у вигляді велетенського «Сашаленду», у якому дитячі атракціони перемежовуються з подачею алкоголю та наркотиків, запальним стриптизом й пошуком нових сексуальних партнерів. Особливо сколихує зал і втілення образу «класичного російського селянина», яким стає Октав під час мандрівок глибинкою – на триколісному старому мотоциклі, в шапці-ушанці й, звісно, з пляшкою горілки. Не вистачає, хіба що, ведмедя з балалайкою в люльці. Проте відсутність балалайки виправлена в подальшому епізоді – Октав навчає свою доньку грати на цьому класичному народному інструменті.
Натуралістично показана боротьба жінок-феміністок за свої права, які, на їхню думку, порушує компанія «L'idéal», формуючи стереотипне уявлення про красу. Окремої «подяки» заслужив, безпосередньо, сам «мисливець за обличчями», який, обіцяючи дівчатам золоті гори і вселенську славу, втягнув їх у брехливий і жорстокий світ модельного бізнесу.
На завершення огляду хочеться відзначити чудову операторську роботу (Жиль Порте), яка демонструє обидві сторони модельного бізнесу в усій красі – шик, лоск, гламур глянцевих зйомок та пишних вечірок та змарнілість, знесиленість, морок закулісся нічних клубів й зневаги до себе.
Фільм «Ідеаль» можна сміливо назвати «Гімном сучасної б’юті індустрії», який викриває зворотній бік пошуку «ідеалу» в чужих обличчях й нагромадженні косметичних засобів, проголошуючи натомість необхідність любити власну природну красу та підкреслювати свою індивідуальність.
Немає коментарів:
Дописати коментар